###Фоменко: Я не проти продовжити роботу зі збірною, але не все від мене залежить ###
— Михайле Івановичу, ви вис-ловили прагнення продовжувати працювати на нинішньому робочому місці...-
— Мого бажання в даній ситуації замало чи недостатньо: ви ж самі знаєте, що долю наставника націо-нальної команди та всіх його помічників визначає президент ФФУ Анатолій Коньков разом із іншими керівниками вітчизняного футболу.
— Але ви яку позицію займаєте?
— Я — не проти, як і мій тренерський штаб. Однак іще раз наголошую: відповідне рішення далеко не від мене залежить.
— Повідомте, будь ласка, коли й де відповідне питання буде розглянуто? Кажучи "де", маю на увазі на конгресі чи виконкомі ФФУ?
— Не знаю, чесне слово...- Припускаю, все має бути майже так, як торік, коли мене тільки затвердили тренером. А сама процедура, мабуть, виглядатиме десь отак: члени виконкому федерації заслухають звіт тренерського штабу, оцінять, наскільки наша робота була успішною, й вирішать, продовжувати з нами контракти чи ні...- Утім, пропоную вам звернутися до Анатолія Дмитровича, бо він знає напевно.
— Із вашого дозволу, повернемося до того, що сталося тиждень тому: як пережили минулий вівторок?
— А я досі не пережив! І досі майже не сплю, безсонням мучуся...- Знаєте, за такого становища знаходжу традиційну внутрішню "підтримку", якщо можна це так сказати: думаю, мовляв, аби чого гіршого не було.
— Очевидно, некоректне запитання, проте спробую: до Франції й назад національна команда летіла двома літаками — журналісти та гравці окремо. Тому ніхто достеменно не знає, що було зі збірниками...-
— Справді, доволі некоректний інтерес. Ви хочете, щоби я розповів те, що може підставити як мене, так і хлопців?.. Скажу лише дві речі: настрою в літаку не було ні в кого, проте істерик — також.
— Вам подвійно складно ще й тому, що ви знову не потрапили на мундіаль, і знову, значною мірою, через "побічні обставини": пам'ятаєте, що трапилося майже чотири десятиріччя тому, 21 листопада 1973-го?
— У точних датах я не сильний, але, гадаю, ви маєте на увазі ситуацію з матчами збірної СРСР проти чилійців — правильно? Так, удома ми зіграли внічию — 0:0, а на повторний поєдинок не поїхали: в тій країні стався державний переворот, скинули комуністичну владу, що в нас дуже болісно сприйняли. Отож до Чилі радянські футболісти не полетіли, а ФІФА зарахувала нам технічну поразку...- Політику — її названо "побічними обставинами"? А які переслідували мене в поточному відборі?
— Ну, як: ви ж прийшли на безлад, опісля 0:0 із Молдовою та "вльоту" чорногорцям. Утрачено було занадто багато...-
— Облишмо це! Здається, я вам уже відповідав, що не говоритиму на задану тему...- Значить, не дано мені!!! Не дано побачити наживо мундіаль — і тоді, коли був гравцем, і тепер...- Усе ж вирішує Той, під ким ми з вами ходимо: ймовірно, Він вирішив, що саме так повинно бути.
— Кажуть, багато відповідей "для себе" віднайшов опісля зустрічі з нами Дідьє Дешам. Іще кажуть, мовляв, саме за ці чотири дні, 15–19 листопада, він став справжнім тренером...-
— Вас дуже здивує, коли скажу, по-перше, колег по цехові не обговорюю, по-друге, тезу про "фахове становлення" мсьє Дешама набагато краще адресувати власне йому.
— Тоді наступне питання — точно до вас: пресу, інтернет читаєте?
— Звичайно: мушу бути в курсі справ.
— А ви помітили, яка хвиля очорнення на вашу адресу почалася після одного програного матчу? Як усі заслуги вмить забули?
— Справді, читав подібні розмірковування. Проте давно збагнув: критикувати чиюсь роботу — найлегше, простіше простого. Це — своєрідний вид спорту, який особі, в ньому задіяній, приносить величезну насолоду. То чому ж таким людям відмовляти в задоволенні? Нехай!
— Тобто, вас то не ранить?
— Абсолютно! Кожен має свою роль у житті.
— Якби попрохав вас усе ж відповісти критиканам...-
— ...-Я повторив би вже сказане раніше: головна причина неподолання бар'єру Франції полягає в тому, що ми, на відміну від суперника, не могли варіювати складом. Ну, якщо вони цілком безболісно змінили п'ятьох виконавців, що лише підсилило команду, а ми мали складнощі із заміною двох...- продовжувати далі? Отож я й виходив із ситуації так, як давали змогу дов-колишні обставини. Окрім того (тепер я вже про це можу говорити!), нам, якщо доречно вживати подібну термінологію, "не пощастило": й у тому, що потрапили на найсильнішого опонента, й у тому, що перший матч грали вдома. Останній момент узагалі вразив мене своєю несподіваністю: якось одразу вийшло ніби само собою, що повторний наш поєдинок — виїзний. Тому...- та, що там казати!
— Давайте трохи позитиву — надії принаймні: невдовзі жеребкування Євро-2016: уже обговорювалося питання, хто туди поїде?
— Із боку нашого тренерського штабу? Як ми могли аналізувати подібний аспект, коли всі ми, повторюю, нового контракту не маємо?! У нас невдовзі закінчуються трудові угоди, хто сказав, що їх продов-жать?.. Лише у середині грудня стане відомо, хто й куди вирушить.
